ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ  КОМПЕТЕНТНОСТІ  УЧНІВ НА ОСНОВІ  ХРИСТИЯНСЬКИХ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

Формування та розвиток духовно-моральних цінностей особистості в контексті сучасних викликів сьогодення

               Формування духовного світу дітей та молоді, духовності як і провідної якості особистості — велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли складності соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової  дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм,  і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення. Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно й особистістю значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних цінностей.  І  причина – це криза духовності.

      Духовний розвиток особистості слід розпочинати якомога раніше, з перших років життя дитини. Головні суспільні інституції, які покликані здійснювати духовне виховання особистості – сімя, школа і церква. На жаль, кожна з цих інституцій самостійно не може справитися з цим відповідальним і нелегким завданням. Сьогодні вітчизняна система освіти має особливу місію, синтезувати в собі виховні впливи інших інституцій і здійснювати духовно-моральне виховання починаючи  з дитячого садочуа, а середня школа і вищі навчальні заклади.

          Переконана, що формування морально - духовного світу особистості — це велике і складне питання, що потребує комплексного і багаторівневого розв'язання. Сьогодні в Україні по-різному тлумачиться поняття духовності, розроблено різні підходи до її формування, які часто протирічать і заперечують один одного. Бажання допомогти дитині спонукає шукати спільні точки дотику між різними формами суспільної свідомості, вести діалог, звертатися до витоків духовності, що лежать у багатстві людської історії, культури, науки, філософії, релігії. У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій духовні і моральні цінності, які є основою гуманістичних цінностей, відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні дітей та молоді. Отже, виникає гостра потреба в залученні морально – духовних цінностей до процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування моральності та духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку і формуванню духовної високоморальної особистості, майбутнього громадянина України.   

    Тому  перед сучасною школою постає завдання виховати особистість, здатну до життєтворчої діяльності. Така особистість зуміє правильно обрати свій шлях у житті, зважаючи на власні можливості; буде ставити перед собою завдання самовдосконалення й саморозвитку, що стане запорукою успіху в різних сферах діяльності. Сучасний світ пред’являє високі вимоги до діяльності людини, конкурентоспроможною може бути лише по-справжньому компетентна особистість, здатна знаходити правильні рішення у конкретних життєвих ситуаціях. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи. Тому актуальним завданням є реалізація компетентнісного підходу в навчанні.  Компетентність - це здатність застосовувати набуті знання, вміння, навички, способи діяльності, власний досвід у нестандартних ситуаціях з метою розв’язання певних життєво - важливих проблем. Компетентність є особистісним утворенням, яке проявляється в процесі активних самостійних дій людини.  Сьогодні особлива увага звернена на роль школи, як організатора освітнього та духовного середовища для розвитку особистості, формування її життєвої компетентності.  Метою виховання учнів є формування морально-духовної життєво-компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціум,і як громадянин, сім’янин, професіонал.  Складові життєвої компетентності (знання, уміння і навички, життєвий досвід, фізичний потенціал, задатки та здібності, риси характеру, креативність та інтелект, духовність особистості).

Саме ці складові  дозволяють дитині вирішувати конкретні завдання та розв'язувати проблеми, які ставить перед нею життя. Життєву компетентність, як особистісну властивість людини, можна розвивати та вдосконалювати.  Зупинюся  на одній із складових життєвої компетентості,  якою є духовна компетенція. 

Духовна компетенція — це сукупність духовних здатностей людини, які: 
• обумовлюють її спроможність до самопізнання, саморозвитку, самореалізації та самоконтролю; 
• виражають її мораль (сукупність прийнятих нею моральних норм) та моральність (здатність до власного морального пошуку), спроможність шукати сенс свого життя, формувати свої життєві принципи та цінності. 

    Тому постає запитання: на основі яких цінностей можна сформувати духовно компетентну особистість? Визначимося з поняттям «цінність». Класифікація цінностей залишається науковою проблемою. Єдиного підходу до вирішення питання немає. Вважається, що найзагальнішою основою класифікації цінностей виступають: сфери громадського життя, носії цінностей, ієрархія цінностей. Основні сфери громадського життя звичайно розрізняють три групи цінностей:        

 матеріальні, соціально-політичні,  духовні.

Звичайно, не всі результати і не будь-якої людської діяльності стають цінностями, а тільки ті, які є соціально значущими, такими, що відповідають суспільним потребам та інтересам людей. Причому сюди відносяться не тільки речі але й ідеї, відносини, способи діяльності. Ми цінуємо і матеріальні блага, і доброту людських вчинків, і справедливість державних законів, і красу світу, і велич розуму, і повноту почуттів, і багато іншого. Цінність - те, що має певну матеріальну або духовну вартість; важливість, значущість чого-небудь Зі словникових та авторських визначень категорій «цінність», вважаю за необхідне виокремити таку: цінність − це, за словами О. Сухомлинської, утворення, що містить почуття людей, спрямовані на ідеал, ідеальне, те, до чого вони прагнуть.  

      В основу змісту духовно компетентного виховання покладено загальнолюдські морально-духовні цінності.

Загальнолюдські моральні цінності – це набуті попередніми поколіннями, незалежно від расової, національної чи релігійної належності, морально-духовні надбання, що визначають основу поведінки та життєдіяльності окремої людини або певних спільнот . Серед християнських моральних цінностей загальнолюдської значущості розрізняємо: – головні людські цінності, що визначають етичні цінності (життя, істина, добро, свобода); – чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довіра, скромність, відданість);

– більш часткові моральні цінності (здатність ділитися з іншими власними духовними надбаннями; любов, спрямована на ідеалізовану цінність іншої особистості). Виходячи з цієї ієрархії цінностей, моральні християнські цінності та установки мають абсолютний характер, значущість та виступають основними категоріями духовності. Такі нормативні цінності, як добро і зло, справедливість, любов, прекрасне і потворне, людські ідеали, норми, містяться в основі вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість та впливають на загальне суспільне життя.

 Тому мета  педагогічного впливу полягає у прилученні дитини до цих християнських цінностей. «Те, чим людина, може та має бути, виражено у Божественному вченні, а вихованню залишаються лише вічні істини християнства» . Ці слова К. Ушинського вказують, що у вихованні людини перевага надається вивченню духовно-моральних цінностей, що містяться в християнстві.

         Спостерігаючи за плинністю життя, я постійно задаю собі питання: «Якими будуть наші діти, бачачи, що відбувається навколо, - добрими чи жорстокими; чуйними чи байдужими; співчуваючими, милосердними чи егоїстичними кар'єристами?»  І на думку приходять слова  німецького педагога А. Дистервега про те, що «ідея, якій служить учитель, полягає в насадженні моралі людському  роду».  Це дійсно так. Адже від того, які орієнтири  у формуванні та становленні особистості будуть нами, вчителями, використовуватися, залежить,  якою людиною стане кожний з наших учнів, а в остаточному підсумку - залежить майбутнє України.

             «Якщо ми йдемо до знань, та при цьому поступаємось духовностю, то йдемо не вперед, а назад», - сказав у свій час Аристотель. Тому моральною серцевиною та основним девізом моєї роботи з учнями є слова В.Сухомлинського: «Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою та сильною. Бути справжньою людиною - це значить віддавати сили своєї душі в ім`я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожної людини, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишилось щось хороше від тебе, від твоєї душі».  Я впевнена, що та  людина духовно багата, яка живе в серці  з Богом, не втомлюється шукати істину, ніколи не стане рабом обставин. Вірю, що подібні заходи донесуть до свідомості наших людей ту правду, що християнська етика – не спроба нав’язати дітям якісь церковні імперативи, а бажання допомогти виховати наших дітей у здоровому дусі любові, віри, даючи пізнати одвічні правди та істини, які, як відомо, є універсальними для всіх народів»

Тому:

Живіть з Богом у серці – це джерело духовності!

Шануйте свої корені – це джерело пам’яті!

Творіть добро – це джерело милосердя!

Розвивайте свої таланти – це джерело успіху!

Знаходьте час для роздумів – це джерело знань!

Знаходьте час для мрій – це шлях до зірок!